Фонд Хелпус лого

«Мені нема куди повертатися»

25 червня 2023, 20:15 111 061.ua у Запоріжжі гемодіалізний центр облаштував хостел для пацієнтів-переселенців, - ФОТОРЕПОРТАЖ.

Мені нема куди повертатися

«Чоловік помер 5 грудня. Син захворів. Лікарі довго не могли поставити діагноз, а він просто танув на очах. Я їздила до Києва віддавати йому свою нирку. Коли мене там обстежили, подивилися на всі аналізи та сказали, що моя нирка йому не підходить…», - ділиться своєю історією на порозі хостелу біля лікарні переселенка із Донецької області Людмила. Її слова обриває дощ, який барабанить по кровлі. Жінка витирає м'ятим фартухом сльози.

"Приїхали на життєво важливу процедуру, а виїхати назад вже не змогли"

У хостелі Нефроцентра зараз проживають 20 людей із Запорізької та Донецької областей. Майже всі вони є пацієнтами гемодіалізного відділення з хронічною нирковою недостатністю. Так склалося, що вони приїхали на життєво важливу процедуру, а виїхати назад вже не змогли через війну. Адміністрація медустанови організувала для хворих хостел у сусідній будівлі, де хотіли зробити поліклініку. У березні 2022 року закупили ліжка, меблі та необхідне кухонне обладнання. На першому поверсі знаходиться душ, туалет та пральні машинки, а на другому облаштували загальні кімнати на 3-4 особи та кухню-їдальню.

«Я із Донецької області приїхала. Хату розбомбили, чоловік помер, одного сина вже немає. Мені нікуди повертатися. Просто бездомною стала на старості. Тут дякую добрі люди допомогли. Є де спати, одяг дали, бо в мене взагалі із собою нічого не було. Я приїхала в тому, в чому ховалась у підвалі», - розповідає одна із мешканок хостелу.

Її сусідка приїхала із села під Вільнянськом маршруткою, а ось назад проскочити вже не змогла. Її сім'ю з дітьми тепер «розірвало» по різних місцях.

Григорій розповідає, що виїхав із Добропілля Донецької області. Люди записувалися на евакуацію. Григорій Ілліч хотів дістатися Києва, але їхню групу привезли до Львова і на місці вже з'ясувалося, що з лікарнею ніхто не домовився про допомогу пацієнтам із гемодіалізом. Людей поселили просто на матах у місцевій школі. Наступна евакуаційна група вже в потязі зрозуміли, що треба брати відповідальність у свої руки та самим шукати порятунку. Через знайомих він дізнався, що пацієнтів із гемодіалізом приймають до Запоріжжя та приїхав сюди з однією сумкою.

Мені нема куди повертатися

Людмила із сином Сергієм теж приїхали до Запоріжжя із села Гришине Покровського району Донецької області. Раніше, щоб синові зробити процедуру гемодіалізу, вони їздили за 100 кілометрів до Краматорська три рази на тиждень. Якість очищення крові там була зовсім не такою. У сина підвищувався тиск, а лікарів на місці у третю зміну немає, та й про нормальну фільтрацію води там взагалі ніхто не чув.

«Так вийшло, що я сама наполягла на тому, щоб Сергію провели повне обстеження. Адже його довго лікували у Краматорську взагалі від іншого, тобто не нирки навіть лікували. Я потім почала просити, щоб призначали вже аналізи якісь, щось робили лікарі. Він раніше важив 130 кг, а коли ми на діаліз приїхали, то у нього було вже 96. Він практично нічого не їв, він лише пив, а ця рідина збиралася в організмі і не виводилася. Потім, коли поставили діагноз у лютому 2022 року, ми змогли записатися на гемодіаліз вже лише на третю зміну – з 20:00 до 24:00. Тоді ще вночі можна було їздити. Возив то брат мій, то зять, то друг Сергія. Він мав підключичний доступ, а там багато нюансів. Його вивозили назад на каталці з тиском під 220. Ми збиралися зробити фістулу для гемодіалізу і домовилися 25 лютого з лікарем з військового шпиталю в Часовому Яру, але 24 лютого почалася війна і його перевели в інше місце», - згадує жінка.

Сім'я переїхала пізніше до Запоріжжя. Під час переїзду після оглядів на блокпостах у Сергія відпав підключичний діалізний катетер. Якийсь час вони провели в обласній лікарні, допоки їх не перевели до іншої медустанови. Одну ніч матері Сергія дозволили переночувати у лікарні, а йти їй не було куди, коштів на житло не лишилося взагалі. Допомоги з інвалідності вистачає хіба що тільки на ліки. Людмила зателефонувала до заступника головного лікаря Нефроцентра, з яким вони тримала зв'язок і пояснила ситуацію. На тому кінці телефону їй сказали почекати 20 хвилин. Весь цей час жінка плакала. Коли їй передзвонили, то запропонували приїхати з речами наступного ранку.

«Син ледве ходить, довелося викликати таксі. Я ще місто тоді погано знала. Нас зустріла сестра-господиня, регістратор. Нам видали однакові простирадла, бавовняний плед, показали нам наші ліжка. Нас дуже добре тут прийняли. Потім нам допомогла одна дівчина-волонтерка із подушками, речами, дізнавалася, що кому треба. Так вийшло, що в місті відкрили хаби для енергодарців, бердянців, мешканців Василівського району, а в нас довгий час нічого не було, а нещодавно відкрили центр підтримки ВПО Волноваського району “Пліч-о-пліч”. Нам там один раз продукти давали, а потім побутову хімію», – каже Людмила.

У цей час підходить її син Сергій. Він дуже високий, у довгій футболці з-під якої видніється шрам. Хлопець розповідає, що через основну хворобу, за останній рік в нього були ускладнення та йому зробили операцію на серці, поставили клапан. На щастя, все пройшло вдало і він пережив друге народження. Про проживання в хостелі при лікарні він відгукується дуже тепло, відзначаючи уважний та дбайливий персонал.

«Вони підходять щоразу, питають, як здоров'я, стежать за тиском, щоб підлаштувати під тебе всі апарати. У них для кожного пацієнта є спеціальний оглядовий журнал. Просто величезна книга. Вони і в електронному вигляді записують, потім переносять це до журналу кожен діаліз – у вівторок, четвер та суботу. Я можу підійти, спитати, що там, як там, вони мені все розкажуть. Мені є з чим порівнювати і це справді навіть дико бачити таке людське ставлення», - ділиться Сергій.

Мати і син кажуть, що найбільше серце болить за рідним домом, куди вони дуже мріють якнайшвидше повернуться. До повномасштабної війни вони жили у приватному будинку з великою земельною ділянкою. Тепер же Людмила із сином знаходить віддушину у маленькому клаптику землі на території лікарні. Тут їм дозволили посадити трохи овочів та квіти. Вони висадили маленькі грядки з помідорами, солодким перцем, огірками, базиліком та редисом. Щодня вони приходять сюди і доглядають рослини, ностальгуючи по дому та близьким людям, яких зараз немає поруч.

Мені нема куди повертатися

Чим займається Нефроцентр та як проходить процедура гемодіалізу

Нефроцентр у Запоріжжі відкрили у червні 2021 року як альтернативу комунальним діалізним центрам. Завдяки програмі медичних гарантій пацієнти з хронічною нирковою недостатністю отримали вибір, де вони хочуть отримувати процедуру очищення крові на спеціальних апаратах. Сама процедура та всі витратні матеріали до неї абсолютно безкоштовні для пацієнта – всі витрати на неї бере на себе держава. Пацієнтам необхідно завітати з направленням сімейного лікаря, пройти консультацію нефролога, вибрати час проведення процедури та на цьому все. За медичними протоколами, людям із гемодіалізом необхідно очищати кров від надмірної кількості води та токсичних сполук тричі на тиждень.

За часом процедура займає лише 4 години і є безболісною. Медсестри підключають пацієнта до апарату. Кров проходить через мембрану, яка її очищає та назад повертається до пацієнта. Одночасно з цим шлаки та токсини виходять разом із діалізатом. Під час самої процедури пацієнти можуть лежати, читати, дивитися серіали та займатися своїми справами. Після закінчення гемодіалізу накладається пов'язка на руку і пацієнт може йти далі у своїх справах.

«Медсестра кожну годину вимірює артеріальний тиск. Поки триває процедура медичний персонал відслідковує на екрані певні показники - показники рівня натрія, супротив на магістралі, яка забирає кров та яка повертає кров пацієнту. Дивлячись на ці показники ми можемо розуміти, чи нормально функціонує судиний доступ, чи немає якоїсь проблеми під час процедури. Якщо, наприклад, з пацієнтом трапляється тромбоз судинного доступу або якась інша історія, то ці показники одразу реагують, апарат видає звуковий сигнал.Ми виявляємо причину, її усуваємо, і пацієнт продовжує процедуру діалізу. Крім того, є додаткові параметри: екран показує об'єм, яку кількість зайвої рідини йому необхідно прибрати та оптимальний час за який це необхідно зробити. Всі параметри індивідуальні, які підбираються за рівнем натрію бікарбонат. Це діалізуючий розчин, має такі характеристики, щоб підтримувати нормальний pH крові та основні показники в нормі, аби процедура пройшла задовільно, без всяких ускладнень. Ми відслідковуємо ефективність процедури діалізу в режмі онлайн та якість очистки», - пояснює як працює апарат для гемодіалізу лікарка-нефролог Валерія Марченко.

Нирки відповідають не лише за очищення організму та водно-сольовий баланс, а й виробляють гормон ерітропоетін, що стимулює утворення еритроцитів кістковим мозком. Еритроцити містять гемоглобін – білок, який здатний переносити кисень від легень до органів та тканин. І коли нирки не працюють, то важливо штучно підтримувати рівень гемоглобіну, щоб уникнути кисневого голодування. Для цього колять гормон ерітропоетін і надають пацієнтам залізо.

Мені нема куди повертатися

Наразі в Нефроцентрі в дві зміни отримують процедуру гемодіалізу близько 160 пацієнтів в семи залах. Незважаючи на всю складність поїздки, досі з окупованих та прифронтових регіонів прибувають люди. Наприклад, в день нашого візиту до лікарні потрапила Вікторія з Дніпрорудного, яка щойно вирвалася з окупації. Дівчина розказує, що весь цей час вона проходила очищення крові на апаратах в окупованому Енергодарі. В травні окупаційна влада вивезла всіх діалізників з Енергодару та Токмаку в Крим, де не підготували жодних умов, щоб людям там підтримати власне здоров’я.

«Ми в Енергодарі отримували «голий» діаліз без будь-якої допоміжної терапії. 9 травня нам сказали збиратися та відвезли нас до Криму, вони думали що саме в цей час розпочнеться контрнаступ. Навіть людей, що пересуваються виключно на візках, вивезли. Говорили, що це тимчасово. А потім пішли чутки, що ми залишимося там на все літо. Нас поселили до санаторію, але ніхто не домовився з лікарнею за процедури. Ми вже на місці самостійно все дізнавалися, просили нам допомогти. 31 травня нас привезли назад до Енергодару. Я досі не розумію, навіщо це було потрібно.

В окупації я так довго залишалася за сімейними обставинами: у нас бабуся хворіла, і ми з мамою її доглядали. На жаль, вона померла. Я не дуже добре почувалася там після гемодіалізу, а еритропоетин, який нам видавали, викликав побоювання. У мене весь час був низький гемоглобін. Але найстрашніше це навіть не це – ось ти ходиш вулицями, і ти нічого не можеш сказати, скрізь блокпости. До Запоріжжя ми добиралися за допомогою перевізника дві доби через Маріуполь, Ростов-на-Дону, Білгород та Суми. На кордоні розпитували, куди ми їдемо та навіщо. Я рада, що тепер тут», – розповідає Вікторія.

Мені нема куди повертатися

«Люди залежні від процедури і до кінця війни ми їх підтримуватимемо»

Чи не всіх пацієнтів в обличчя знає інженер з охорони праці Сергій Макаренко. Він не просто співробітник центру, він сам є пацієнтом, що тривалий час відстоював права людей з інвалідністю, яким потрібний діаліз в області.

«Щойно почалися військові дії, до нас приїжджали люди практично з усіх кінців області. Це Васильвський район, Гуляйполе, Маріуполь, Мелітополь. Як показник, ось у нас 160 пацієнтів, з них нових, які у нас вперше почали отримувати процедуру, близько 20. І якщо на самому початку пацієнти з Василівського району могли ще кілька разів приїхати та виїхати, то востаннє вони приїжджали під снарядами і назад виїхати не могли. Перший місяць ми організували їм ночівлю у центральному корпусі, а потім облаштували сусідню офісну будівлю. Хотілося створити якнайшвидше побут, наближений до домашнього. Але самі розумієте, що це не те саме, що рідна домівка. Керівництво вирішило, що це наше соціальне зобов'язання, тому що люди залежні від процедури і до кінця війни ми їх підтримуватимемо», - пояснює Сергій Макаренко.

Мені нема куди повертатися

Восени минулого року діалізний центр оснастили потужним генератором, який дозволяє під час масового відключення електрики працювати всьому медичному обладнанню та діалізним залам на двох поверхах.

У Нефроцентрі кажуть, що нескінченно вдячні всьому персоналу, оскільки жоден лікар чи лікарка, медсестра та санітар/ка не виїхали із міста та не покинули своїх пацієнтів.

«Важливо, що пацієнт, переступаючи поріг, не платить нізащо. Завдяки програмі медичних гарантій, ми маємо договір з Національною службою здоров'я України. Вона сплачує за кожну процедуру. Сума на сьогодні 2400 гривень за одну процедуру діалізу. Але вона і вимагає натомість за специфікацією до договору, виконання певних умов. Це не лише діаліз, тобто діаліз – це само собою, а ще спостереження за фістулою, наші пацієнти проходять УЗД абсолютно безкоштовно, є повний медикаментозний супровід, консультації кардіологів», - говорить Сергій.

У центрі особливу увагу приділяють очищенню води. В окремому приміщенні стоїть спеціальне обладнання та система приготування кислотного концентрату для гемодіалізу. Приготування концентрату відбувається у три простих етапи: заповнення резервуару для змішування, додавання сухого концентратного порошку та переміщення розчину концентрату у систему зберігання. Прилад розрахований на 500 літрів, туди засипається 5 ящиків сухого концентрату і змішується все автоматично. Після цього система на кожен апарат централізовано подає розчин. Вони можуть бути різні за режимом лікування кожного пацієнта. Система здатна підготувати близько 4000 літрів за годину очищеної води.

У лікарні також підготували запас витратних матеріалів на критичний випадок. Недоторканного запасу вистачить приблизно на два місяці. У центрі пояснюють, що вони не мали проблем із поставками за весь цей час, але вони пам'ятають усіх пацієнтів, особливо тих, хто приїжджав з Маріуполя та області. Частина з них діставалася у критичному стані в автомобілях зі слідами куль. Для пацієнтів на гемодіалізі навіть один пропуск процедури загрожує життю, а якщо йдеться про тривалий проміжок часу (більше тижня), то людина перебуває на межі виживання.

На окупованій частині Запорізької області залишилися чотири діалізні центри – у Токмаку, Енергодарі, Мелітополі та Бердянську. Частина з них продовжують свою роботу хоч і з перебоями, про інші, наприклад, про Бердянське відділення на 30 людей, взагалі немає жодної оперативної інформації. Нефроцентр може приймати нових пацієнтів, які цього потребують.