Фонд Хелпус лого

Чому психоневрологічні інтернати в Україні потребують реформ?

4 квітня 2023, 19:45 82 Автор: Альберт Павлов helpus.org.ua Як живуть вихованці ПНІ і чому ПНІ - це велика проблема.

Чому психоневрологічні інтернати в Україні потребують реформ

Як уявляють психоневрологічні інтернати або ПНІ більшість українців? Думаю, про ці установи взагалі мало згадують. Багато хто плутає їх з психіатричними лікарнями або просто називають "дурдомами". Місце, яке краще оминати стороною. Тому ще з радянських часів більшість ПНІ розміщували на віддалених хуторах і оточували парканом.

У 2009 році я вперше побував в одному з ПНІ Запорізької області. Близько 240 чоловіків від 18 до 80 років жили у невеликому двоповерховому корпусі типу дитячого садка. У кожній невеликій кімнаті – 3-4 ліжка, і зовсім небагато вільного місця між ними. Темний коридор з кімнатами по обидва боки. На весь цей корпус - дві невеликі загальні кімнати для просморту телевізора. У кожній такій кімнаті збирається близько 30 чоловіків. Підвішений під стелею непрацюючий телевізор, в який багато чоловіків чомусь уважно дивляться.

Жителі ПНІ - люди різні, і далеко не у всіх є психічні захворювання. Є просто люди з інвалідністю, які не здатні пересуватися через ДЦП чи з іншої причини. Є люди із синдромом Дауна, глибокою розумовою відсталістю чи іншими вродженими вадами розвитку. Є люди зі старечою деменцією, шизофренією. З ампутаціями кінцівок, обмороженнями через алкоголізм. Є ті, хто має за спиною тюремний термін за вбивство, а є і вісімнадцятирічні хлопчики з розумовою відсталістю, тільки що переведені сюди з дитячого інтернату.

Все це дуже нагадує в'язницю, за винятком того, що більшість персоналу - жінки. На вікнах немає ґрат, і на огорожі немає колючого дроту.

У нічну зміну одна нянечка може залишатися на обслуговуванні від 40 до 80 вихованців. Якщо є лежачі вихованці – персоналу трохи більше, але його катастрофічно не вистачає. Тому у "лежачих" мешканців ПНІ практично немає шансу побувати на вулиці, або хоча б виїхати зі своєї "палати" до загальної кімнати. А ще в закладі стоїть запах, від якого одяг смердить ще довго після кожного візиту.

На окрему згадку заслуговує маленький будиночок, в якому живуть 18 найбільш "важких" вихованців. Ці люди практично не реагують на навколишню дійсність, не розмовляють, не можуть обслуговувати себе. Можуть цілий день сидіти, розгойдуючись, на лавці і дивитись у стіну. Деякі можуть час від часу видавати несамовиті крики і виявляти агресію. А хтось просто лежати, скрутившись у калачик, на бетонній підлозі під лавкою.

Але найдивовижніше – у момент мого приходу в цьому будиночку не було жодної няні чи санітара. Просто 18 мужиків, зібраних в одній кімнаті, під наглядом іншого вихованця із сусіднього корпусу. Цей суворого вигляду чоловік виконував роль наглядача, і не відрізнявся у виборі заходів з наведення порядку. І, швидше за все, він отримував привілеї від співробітників за виконання їхньої роботи. Зазвичай оплатою такої роботи можуть бути сигарети, алкоголь, їжа або інші ніштяки.

Звичайно, я описав вам не найкращий інтернат. У деяких установах корпуси менші та комфортніші, місця більше, і персонал більш адекватний. Але загалом картина зберігається - у кожному ПНІ від 100 до 600 і більше людей із тяжкою інвалідністю живуть у досить скучених умовах, в ізоляції від суспільства, за мінімальної кількості персоналу, без належного медичного обслуговування.

З початком війни в інтернати були евакуйовані вихованці зі східних областей, і ситуація стала ще гіршою. А ще тисячі жителів ПНІ залишилися в окупації, і доля їх зараз невідома.

За минулі роки я побував у багатьох ПНІ Запорізької, Донецької та Луганської областей. І щоразу відчував, що ми просто зобов'язані змінити систему, яка принижує людську гідність. Війна лише посилила цю проблему.

На нашому сайті "Хелпус" ми створили цілий розділ про проблеми цієї системи, розмістили історії життя деяких вихованців. А нещодавно переклали багато статей англійською мовою, щоб ці проблеми були зрозумілі жителям інших країн та міжнародним фондам. Також я описав своє бачення способів вирішення цих проблем продовжую цей документ уточнювати та доповнювати.

Хочеться вірити, що волонтерам, фондам та державі за підтримки міжнародних фондів вдасться зрушити ситуацію ПНІ з мертвої точки. Буду радий будь-яким корисним контактам, пропозиціям, ідеям для роботи в цьому напрямку. Пишіть нам!