Фонд Хелпус лого

Росіяни вивезли 54 мешканки психоневрологічного інтернату під Херсоном. Їм обіцяли відпочинок на морі, а натомість жінки просто зникли

29 березня 2023, 15:55 223 Автор: Ганна Мамонова, Юліана Скібіцька, Тетяна Логвиненко babel.ua Розказуємо про черговий злочин для Гааги.

Розказуємо про черговий злочин для Гааги

Двадцять першого жовтня окупаційна влада вивезла з Херсонського психоневрологічного будинку-інтернату, що у селищі Комишани, 54 мешканки. Їх переконали, що вони їдуть у Крим на відпочинок, а коли ситуація стабілізується, то зможуть повернутися. Після цього на зв'язок жінки вийшли лише раз, і де вони зараз — ані працівники інтернату, ані родичі не знають. І хоча перед від'їздом росіяни переконали жінок написати згоду, що вони це роблять добровільно, правозахисники стверджують: це все одно викрадення людей з інвалідністю і воєнний злочин. У майбутньому повернути додому цих жінок буде навіть складніше, ніж військовополонених. Кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова поговорила зі співробітниками психоневрологічного інтернату, з батьками, які розшукують свою дочку в Криму, і з правозахисниками. Вони розповідають, що сталося в Комишанах і чому викрадення людей із психоневрологічного інтернату потрібно розглядати у Міжнародному кримінальному суді (МКС) в Гаазі.

1.

Жіночий психоневрологічний будинок-інтернат у Комишанах працює з радянських часів. До повномасштабного вторгнення у ньому жили 400 жінок, за якими доглядали 200 працівників. У всіх різні психоневрологічні захворювання, стан здоров'я теж різний. Тих, хто міг себе доглядати, медсестри називали «трудовою групою». Жінки самостійно одягалися, вмивалися, чистили зуби, прибирали постіль, їли. Інша група — «лежачі», які потребували постійної допомоги. Головна медсестра інтернату Любов Сташко пояснює, що не всі ці жінки знерухоміли через психічне захворювання — декого розбив інсульт, тож вони усвідомлювали себе, але не вставали.

Комишани окупували 1 березня. Староста селища Катерина Рогова згадує, як за день до окупації встигла забрати додому робочий комп'ютер та закопала всю документацію в полі за Комишанами. Тим, хто виїжджав, намагалася непомітно для окупантів видавати підтверджуючі довідки, для тих, хто залишився — шукала гуманітарну допомогу. Товари з підконтрольної території у Комишанах зникли вже у квітні, а російські з окупованого Криму ще не привезли. Рогова отримувала гуманітарну допомогу з Запоріжжя, її перевозили через лінію фронту у Голу Пристань і поромом відправляли в Херсон. Якщо в річковому порту чатували ефесбешники, то Рогова не забирала вантаж, поки вони не підуть.

Розказуємо про черговий злочин для Гааги

Одне з місць, куди Рогова постійно передавала гуманітарку, — психоневрологічний інтернат для жінок. Там закінчувалися їжа та засоби гігієни, тож трималися тільки на тому, що привозили волонтери: хліб, овочі, підгузки для дорослих, урологічні прокладки, медикаменти першої необхідності.

У липні директор інтернату Борис Шутіков зібрав колектив і сказав, що вирішив співпрацювати з російською окупаційною владою — з колишнім головою Олександром Фатєєвим, якого росіяни 30 травня призначили «селищним головою» замість Рогової.

— Директор змушений був це зробити [піти на співпрацю з колаборантами], я в цьому переконана, — говорить медсестра Сташко. — Шутіков сказав нам, що підопічних потрібно годувати, лікувати, за ними потрібен догляд. Однієї допомоги волонтерів нам не вистачає.

Після зборів колективу і заяви Шутікова російські військові почали завозити до інтернату продукти, необхідні ліки та речі. А 19 жовтня Шутіков викликав до себе в кабінет головну медсестру, познайомив її з жінкою, яку назвав лікаркою з Херсону, і повідомив, що та евакуює мешканок інтернату до Криму. Запевнив, що евакуюватимуть лише тих, хто захоче.

— Він мені сказав показати жінок лікарці з Херсону, передати їхні історії хвороби та скласти список охочих евакуюватися в Крим, — каже Сташко. — Лікарка опитала людей, погодилися 54 жінки. Вони всі з групи «самостійних» — самі себе можуть обслужити. Лежачих серед них не було.

Наступного дня в інтернат приїхали двоє чоловіків, сказали, що вони лікарі з Криму і планують забрати жінок на півострів — у Красногвардійський психоневрологічний інтернат у селі Некрасове. Чи були вони насправді лікарями — невідомо, чоловіки не назвалися.

— Підопічні питали: «А ми їдемо в Крим на відпочинок?» — згадує Сташко. — Ті відповідали, що так, вони будуть там відпочивати, що в Криму не стріляють і що жінки повернуться [в Комишани], «якщо все налагодиться».

Розказуємо про черговий злочин для Гааги

Усі 54 жінки, які погодилися виїхати, на вимогу «кримських лікарів» підписали згоду, що добровільно прийняли таке рішення, розповідає «Бабелю» медсестра інтернату, яка попросила не називати її ім'я. Але Сташко каже, що не бачила, щоб жінки підписували хоч якісь документи. У жінок забрали українські паспорти і 21 жовтня вивезли з інтернату. За пару днів декілька з них зателефонували медсестрам у Комишани — розповіли, що в дорозі з ними нічого поганого не трапилося, а у новому інтернаті «дають печиво та цукерки».

Після цього на зв'язок вони не виходили. Потім на правому березі Херсонської області пропала електрика та мобільний зв'язок — росіяни, втікаючи з Херсону, знеструмили місто, підірвали мости через Дніпро. Де зараз перебувають жінки з комишанського інтернату, не знають ані медсестри, ані українські правоохоронці. За цим фактом відкрили провадження за статтею «Порушення законів та звичаїв війни», повідомив «Бабелю» прокурор Херсонської обласної прокуратури Костянтин Подоляк.

2.

З 54 жінок, які виїхали на окупований півострів, лише сім мали опікунів: у трьох це були родичі, у чотирьох — директор інтернату. Зв'язатися з рідними медики не могли, бо мали їхні українські номери, а працював лише російський мобільний зв'язок. На вивезення інших дав дозвіл директор, який зник напередодні звільнення Херсону.

Одна з таких жінок, чиїм опікуном був директор інтернату, — 45-річна Ольга Окул. Зараз її розшукують батьки — Наталія та Володимир Окули.

— У Олечки синдром Дауна, — говорить «Бабелю» Наталія Окул. — Її опікун — держава, але ми до початку війни провідували її, забирали на вихідні. Після 24 лютого приїжджати ми вже не могли, але щотижня говорили телефоном.

Батько Ольги додає, що його дочка не дзвонила медсестрам у Комишани і не повідомляла, що доїхала в Крим.

— Те, що вона там, відомо лише гіпотетично, бо хтось подзвонив. Але дзвонила не наша дитина, — говорить Володимир. — Оля може подзвонити, вона нам постійно дзвонила з Комишан. Чому з Криму в Комишани не подзвонила — не зрозуміло.

Як повернути дочку, родина Окулів не знає. Пішли в управління соцзахисту Херсонської обласної ради, їм відповіли, що правоохоронці ведуть розслідування. Написати заяву в поліцію чи прокуратуру батькам ніхто не порадив.

Наталія хоче їхати самотужки по Ольгу в Крим. Вже дізналася, що з Херсону на окупований лівий берег ходить пором. Але яким далі транспортом вирушати на півострів — ламає голову.

— Навіть якщо я приїду в інтернат до дочки, то у мене немає документів, що я її опікун. Опікун — держава. Це мене трохи зупиняє.

Розказуємо про черговий злочин для Гааги

3.

Жінки, вивезені з комишанського інтернату, стали цивільними заручниками російської федерації, говорить «Бабелю» правозахисник Сергій Мовчан. І додає, що росія вчинила як мінімум два воєнних злочини.

— Не виключено, що автобуси, на яких везли жінок на півострів, російська армія використала як живий щит, коли відступала, — каже правозахисник. — У нас немає доказів, що цього не було. Також це насильницьке викрадення людей. Сім жінок визнані судом недієздатними, але їх усе одно відправили в Крим. Інші жінки дієздатні, але є питання, чи усвідомлювали вони наслідки свого рішення.

Якщо жінки дійсно перебувають у психоневрологічному інтернаті в Криму, то це все одно що у російській в'язниці, додає Мовчан. Якщо захочуть повернутися в Херсонську область, то не зможуть це зробити без дозволу адміністрації кримського інтернату. Повернути жінок додому навіть складніше, ніж українських військових з полону, бо в них немає статусу полонених. Росія наполягатиме, що жінки добровільно в'їхали на територію російської федерації і знаходяться там з власної волі. Саме для цього, на думку Мовчана, жінок і змусили підписати згоду на виїзд.

Ще одна проблема, яку бачить правозахисник: у жінок забрали українські паспорти. Тому навіть якщо по них приїдуть родичі, без документів жінок просто не випустять з Криму. Мовчан вже стикався з такими випадками — людину з геріатричного пансіонату Маріуполя депортували в Ростовську область, де забрали український паспорт. Коли по депортованого приїхали родичі, щоб повернути його в Україну, документи їм не віддали.

— Родина намагалася отримати в росії хоч якусь довідку, що вони українці. Їм відмовили, — говорить він.

Єдиний дієвий варіант, який існує, щоб повернути додому жінок з психоневрологічного інтернату в Комишанах, — звернутися до Міжнародного комітету Червоного Хреста, вважає Мовчан.

— Хоча всі нарікають на те, що ця організація малоефективна, її представники можуть поїхати в Крим і перевірити бодай умови утримання людей. Далі — вести перемовини про звільнення, — пояснює Мовчан.

Але і з цим варіантом не все просто. Речник МКЧХ Олександр Власенко в коментарі «Бабелю» пояснив, що організація діє за чітким алгоритмом: спочатку до Червоного Хреста мають звернутися родичі, і тільки після цього можна розпочинати діалог з російською владою. Якщо вивезені в Крим жінки не мають родичів або опікунів, говорить Власенко, то до МКЧХ може звернутися Національне інформаційне бюро, яке відкрили в Україні після 24 лютого для пошуку зниклих безвісти і звільнення полонених. За їхнім зверненням Міжнародний комітет Червоного Хреста розпочне пошук.

4.

Чому психоневрологічні інтернати не евакуювала українська влада?

Через те що на початку вторгнення російська армія швидко просувалася Україною, в окупації опинилося щонайменше 42 психоневрологічних інтернати — шоста частина всіх таких українських закладів. Інтернати підпорядковуються місцевим управлінням соціального захисту населення. У більшості випадків вони не займалися питаннями евакуації. Працівники таких управлінь, з якими спілкувався «Бабель», пояснюють, що росіяни швидко захоплювали території і до цього ніхто не був готовий. В інтернатах не було навіть планів евакуації, тому що вони не отримали їх від управлінь.

Там, де росіяни просувалися не так швидко, наприклад, на Харківщині, вдалося вивезти людей з територій, які сильно обстрілювали. Деякі інтернати, які вже опинилися в окупації, теж вдалося евакуювати, але для цього потрібно було домовлятися з російськими військовими. Так, наприклад, вивезли 420 людей з Бородянського психоневрологічного інтернату у Київській області. Керівниця управління соцзахисту населення військово-цивільної адміністрації Херсонської області Інна Іванова в розмові з «Бабелем» стверджує, що домовитися з росіянами про вивезення інтернатів було неможливо, бо «вони створювали картинку щасливого життя, в яку не вписувалося те, що Україна вивозить своїх людей».

Комишанський інтернат — не єдиний, з якого росіяни вивезли мешканців Херсонської області у Крим чи депортували в росію у жовтні та листопаді. Українській владі відомо мінімум про 300 вивезених людей — це і дорослі, і діти. Жодного з них не вдалося повернути в Україну.

Вивозити з інтернатів дітей і дорослих з інвалідністю — тактика росії у війні з Україною, пояснює «Бабелю» правозахисниця Вікторія Харченко. Почалося це ще у 2014 році, коли російські військові окупували Луганськ. Влітку в перший рік війни вони намагалися вивезти в Ростовську область 69 дітей віком від чотирьох місяців до чотирьох років з обласного дитячого будинку. Директорці дитячого будинку Катерині Донцовій сказали, що дітей відправляють разом із працівниками дитячого будинку на відпочинок у Крим. Через розголос автобус з дітьми розвернули на російському кордоні.

Скільки зараз людей з інвалідністю росія вивезла з України — невідомо, каже Харченко. Але такі випадки були не тільки на Херсонщині, але й у Харківській області та Маріуполі. Сергій Мовчан вважає, що ці епізоди треба розглядати як злочин проти людяності в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.

— Представники МКС на останній зустрічі, яка була на початку грудня, заявили, що в них є три фокуси: діти, сексуальні злочини і обстріл інфраструктурних об'єктів, — розповідає він. — Але масові випадки викрадення найбеззахисніших також мають перспективу розгляду в суді в Гаазі.

Розказуємо про черговий злочин для Гааги

Кримські лікарі, які взяли участь у викраденні жінок з комишанського інтернату, стали співучасниками воєнного злочину, додає Мовчан. Якщо в них є українське громадянство, то їх судитимуть, найімовірніше, в Україні. Якщо ні, то в МКС разом із росіянами, які віддали наказ вивезти українок.

Можливий аргумент російської сторони про те, що це не насильницьке вивезення, а евакуація, він вважає безперспективним. Оскільки в МКС потрібно довести, що Україна обстріляла чи знищила комишанський інтернат. А цього не було.

— Будь-які заклики про те, що вони їх рятували, — ніщо. Від чого ви їх рятували? Ви самі їх наразили на небезпеку. Ви викрали людей з психічними захворюваннями: де підтвердження того, що вони усвідомлювали наслідки свого рішення? — говорить Мовчан.

Він вважає, що людей із психоневрологічних інтернатів росія викрадає, щоб створити пропагандистську картинку — мовляв, рф рятує людей з інвалідністю.

5.

Коли росіяни відступили з правого берега Дніпра, то почали обстрілювати Херсон та його передмістя з лівого берега. У Комишанах чи не щодня прильоти. Жертв немає, говорить Рогова, але багато побитих будинків. Міни лягають і поряд з інтернатом.

— Прилітає за триста-чотириста метрів від нас, — каже Сташко. — Росіяни лякали, що ЗСУ обстріляють інтернат, а тепер самі по ньому стріляють. З перших днів, 24 лютого, ми на першій лінії фронту.

Після того як 54 жінки з психоневрологічного будинку-інтернату вивезли в Крим, медсестри доглядали за 350 підопічними, що залишилися. Але до кінця грудня херсонська обласна влада евакуювала всіх через сильні обстріли — жінок вивезли у Миколаїв та Черкаси. Медичному персоналу інтернату херсонська влада запропонувала евакуюватися разом із жінками. Але переважна більшість медсестр відмовилися. Кажуть, що залишаються в зиму без роботи, але кидати домівки й перевозити родини в інші області не наважуються.

— Вчора міна прилетіла в будинок моїх сусідів, — говорить Сташко. — А я живу зовсім близько від роботи. Наступна може бути або в мій дім, або в інтернат.