«Жити вдома…»

Такі звичайні слова для нас, що ми навіть не замислюємося про їхнє значення, точніше не задумувалися до повномаштабної війни рОСІЇ з Україною. Тепер ми всі знаємо ціну цим словам, як боляче залишити свій дім або втратити його.

А тепер подумайте про дітей з інвалідністю у яких з народження немає дому, бо від них відмовилися ще в пологовому будинку. Спочатку один дитячий будинок, потім інший, а потім дорослий заклад (психіатричний, або кому пощастить геріатричний), ось і все, ціле життя без дому.

Молоді люди з інвалідністю – мають стати повноцінними членами нашого суспільства! Вони заслуговують на свій дім а не поневірятися усе життя по дитячих та дорослих інтернатах!

Допоможемо тим, від кого держава відвернулася!!!

Підтримайте перший на Західній Україні Будиночок сиріт з інвалідністю “Оселя Віри, Надії та Любові”.

Держава хоче залишити наших мешканців без коштів на їхнє проживання. Ми змушені шукати вихід, щоб Ігор Човпило, Уляна Белей та Яна Хазанюк мали гідне життя! Щоб вони не повернулися до інтернатів!

Я прошу підписатися на щомісячний платіж на будь-яку допустиму для вас суму, щоб ми могли вижити без коштів Держави.

І навіть зараз ми змушені в суді боронити їхнє право жити вдома! Усім збільшили фінансування, а Оселі - "урізали"

У інфографіці показане фінансування обласних соціальних закладів в розрахунку на одну людину на місяць та порівняно минулий і поточний роки. Чітко видно, що усім закладам фінансування збільшили, в той час, як Оселі чиновники мають намір його "урізати". Нам потрібно допомога ЗМІ та усіх, хто може допомогти відновити справедливість. Хто має можливість поїхати та перевірити на власні очі умови життя в Оселі та в Коршівському геріатричному пансіонаті (для прикладу) – думаю ви все зрозумієте.