Хімія номер 6 (моя екваторна!) майже ніжно поклала Мене у нокаут. Але я так просто не здаюся. Вже майже на землі, я все ж підіймаюся! До всіх моїх хімічних «привітиків» додалися ще кілька, як наприклад повна втрата щось їсти та оніміння рук. Проте на щастя, мій організм поки що відчайдушно бореться та оживає. Вже наступного понеділка я дай мені Боже сил, розпочну свій щасливий, сьомий раунд хіміотерапії.
За моїми останніми підрахунками та беручи до уваги складну економічну ситуацію навколо (ціни на ліки, на жаль, ростуть!), мені щонайменше потрібно зібрати на одну хіміотерапію до березня, а це 25 000 грн. (сюди входять хіміотерапія, додаткові ліки проти побічних ефектів, госпіталізація на дві доби, харчування, квитки на поїзд до Києва та назад до Запоріжжя, витрати на таксі до лікарні). На жаль, моя пенсія з інвалідності та скромна зарплатня мого батька (який, власне кажучи, безробітний, перебивається випадковими заробітками у даний момент) не дозволяють мені зібрати ці кошти за короткий час.
Тож моя надія на Божу милість та добрих людей, які вірять у мене та мою перемогу над раком. Хіміотерапія суттєво знижує ризик повернення онкології, хоча повної гарантії немає. Є лише надія, віра, та любов тих, заради кого я щоразу ігнорую біль та страх, усміхаюся та борюся. Мені ще досі дуже важко просити по допомогу. Я б радше робила це для когось іншого. Але одна думка мене заспокоює – добро, яке ви всі випромінюєте для мене – обов’язкого повернеться до вас! Я особисто поки що мало чим можу віддячити вам – хіба що своїм повним видужанням! Я вже мрію про операцію (Хаха! Ніколи у мене не було такого екзотичного бажання!) та моє нове життя, яке я знаю вже ніколи не буде тим, яким було до жовтня 2014-го року. Я знаю, що попереду ще багато болю, довга реабілітація, розчарувань, падінь, та підйомів…Але все це варте того, щоб жити…Життя саме по собі дуже не дешева штукенція. Це не просто «бути», це коли ти змінюєш і привносиш щось добре і світле у життя тих, хто поруч. У моєму серці гріє сонечком надія, що моя життєва місія ще попереду, та що я народилася не просто так. Я хочу вірити, що у моєму існуванні є якийсь сенс…
Я хочу від усього серця подякувати усім вам, хто привітав мене зі святами! Ви всі створили справжнє диво – ви принесли мені свято у час, коли мені здавалось б не до веселощів. Спасибі вам за теплі привітання, імейли, листівки, дзвінки!
До речі, усім, хто бажає почути мій голос, побажати мені щось, або ж у вас є запитання, буду рада почути вас – 066 281 44 96 або 096 668 50 46.
Мій збір коштів триває. На жаль, тривати він буде принаймні до травня. Я наразі точно не можу сказати. Лише те, що попереду ще 6 циклів хімії, а це 264 години під крапельницями нонстоп, це 12 поїздок потягом (туди і назад), це три місяці боротьби з собою…Можливо для когось це може здатися героїзмом – для мене це банальніше – це просте бажання жити та радувати тих, хто мене любить, для кого я і є життям.
На жаль, мої потреби наразі це не лише моральна підтримка (яка все ж дуже важлива!), але і фінансова, бо окрім самої хімії у мене багато «позакадрових» витрат. Ось, наприклад вчора довелося заплатити за 20 калоприймачів (їх буде досить на два місяці) та крем для моєї ілеостоми майже 2000 грн. Для тих, хто може бути не в курсі – у вересні минулого року у мене була операція з видалення пухлини з прямої кишки та 14 см самої кишки…Тож, щоб попередити та уникнути запалення мені тимчасово наклали ілеостому. Що це таке? Простими словами, це тонка кишка, яка стирчить у моєму животі (на правому боці). Вона маленька, акуратна, навіть мила. Але, для тих, хто такого не бачить щодня, це може налякати. Але насправді вона закрита спеціальним мішечком, який називають калоприймачем. Його моя мама приклеює два рази на тиждень. Чистити мішечок потрібно до 10 разів на день, бо тонка кишка працює набагато швидше ніж наша звичайна пряма. Вона мені не болить, на неї навіть можна лягати, проте все ж таки я чекаю не дочекаюся, щоб закрити її хірургічно і знову самостійно виконувати поклик природи…Здавалося б, це така звичайна та проста річ, але я сумую за нею. Тож наразі моя реальність це мішечок, який, на жаль, анатомічно трішки мені заважає (через мої фізичні особливості), але іншого виходу поки немає. Тож моїми постійними витратами на сьогодні є калоприймачі фірми Колопласт (Coloplast), креми для ілеостоми Стомагезив, марлі, вологі серветки…Тож, раптом у вас є випадково зайві калоприймачі або ж креми Стомагезив – буду щиро вдячною за такий дарунок! Хоча я дуже сподіваюся, що до літа все це буде мені не потрібне!
